Повернутися на головну

Село Морозів: повна історія від давнини до сьогодення

село Морозів село Морозів

Археологія та прадавня історія

Місцевість сучасного Морозова була заселена людьми ще з прадавніх часів. Археологічні дослідження виявили на території села сліди поселень трипільської культури (IV–III тис. до н.е.), що підтверджує проживання тут людей в епоху неоліту. Ці знахідки свідчать про тисячолітню традицію заселення цих родючих подільських земель.

Особливо цікавими є рештки стародавнього городища: за переказами, за 1 км на північ від Морозова, в урочищі Ставки, колись існувало місто Червоноруд. Нині там знаходять уламки глиняного посуду, жорнові камені та залишки укріплень цього легендарного поселення. Археологи припускають, що це могло бути важливе укріплення доби Київської Русі або пізнішого періоду.

У сусідньому Підлісному Мукарові виявлено не лише сліди трипільського поселення, а й бронзові наконечники стріл скіфського часу. Це свідчить, що протягом епох бронзи та скіфів (II—I тис. до н.е.) весь регіон був активно освоєний людьми. Ймовірно, у добу ранніх слов’ян та Київської Русі на території Морозова могли існувати невеликі поселення чи укріплення.

„Чубатий камінь” схожий на голову дракона у селі Морозів “Чубатий камінь” схожий на голову дракона у селі Морозів

Заснування села та рід Морозовських (XVI ст.)

Перші документальні згадки

Село Морозів було засноване в середині XVI століття. Перша письмова згадка датується 1542 роком, коли населений пункт фігурує в документах під назвою Малий Мукарів. В цей час Поділля перебувало у складі Польсько-Литовської держави, і землі навколо Мукарова належали місцевій шляхті.

Рід Морозовських - засновники села

герб Ślepowron (Шлеповрон) герб Ślepowron (Шлеповрон)

Засновниками й власниками села були поміщики роду Морозовських (пол. Morozowski), які належали до давньої шляхти Поділля. Рід Морозовських використовував герб Ślepowron (Шлеповрон), також відомий як Корвин. Цим гербом користувалися близько тисячі шляхетських родин Речі Посполитої.

📖 Детальніше про засновників: Дізнайтеся більше про рід Морозовських — їхнє походження, герб Шлеповрон, володіння та роль у заснуванні села.

За даними люстрації Барського староства 1565 року, в Малому Мукарові осіли шляхтичі:

  • Рейтко Морозовський (засновник)
  • Ісай Морозовський
  • Федір Морозовський
  • Олексій Морозовський

Ймовірно, це була одна родина – батько й сини або браття, які спільно тримали маєток. Заснування села було здійснене згідно з королівським привілеєм, наданим подільським старостою Бару Бернардом Претвичем. Морозовські отримали право осадити село на пустищі з умовою виконання служби на користь Барського замку.

Походження назви

Первісна назва поселення – Мукарів Малий (згодом – Мукарів Нижній). Від прізвища власників Морозовських походить сучасна назва села – Морозів. У документах XVI ст. паралельно вживалися назви “Малий Мукарів” та “Морозовці”. Лише до кінця XVI – початку XVII ст. закріпилася назва Морозів, що прямо вказувала на власників.

Доба Речі Посполитої (XVI-XVIII ст.)

Адміністративний статус

У період Польсько-Литовської Речі Посполитої Морозів (Малий Мукарів) належав до Кам’янецького повіту Подільського воєводства. Село було приватним маєтком шляхтичів Морозовських, тоді як сусідні Мукарівські села мали різний статус. Наприклад, Підлісний Мукарів згадується як королівщина вже на початку XV століття, а в середині XVII століття став центром окремого староства.

Турецька окупація (1672-1699)

В другій половині XVII століття регіон зазнав потрясінь через чужоземні навали. У 1672–1699 рр. Поділля було окуповане Османською імперією. Хоча про події саме в Морозові джерела мовчать, можна припустити, що село потерпало від розорення або тимчасово занепало. Після повернення Поділля до складу Речі Посполитої (1699 р.) Морозовські, ймовірно, відновили свої права.

Зміна власників

Протягом XVII століття потомки Рейтка Морозовського продовжували володіти Морозовом. Проте на початку XVIII ст. родина Морозовських могла продати або втратити маєток. Станом на початок XIX ст. село вже належало іншим власникам – родині Віламовських.

🏰 Нові власники: Дізнайтеся про рід Віламовських — європейський шляхетський рід з різними гербами, який володів Морозовом у XIX столітті.

Російська імперія (1793-1917)

Приєднання до Російської імперії

У 1793 році, внаслідок другого поділу Польщі, Поділля анексувала Російська имперія. Морозів увійшов до складу Подільської губернії (адміністративно – до Ушицького повіту). На початку XIX століття село фігурує в російських статистичних відомостях під назвою “Морозов” (російською транслітерацією).

У цей період відбулися значні зміни: було ліквідовано залишки шляхетського самоуправління, запроваджено імперські порядки, а селяни Морозова стали кріпаками російських поміщиків.

Рід Віламовських - нові власники

герб Szaszor герб Szaszor

У першій половині XIX ст. село Морозів належало Йозефу та Теодору Віламовським – представникам стародавньої шляхти Речі Посполитої. Рід Віламовських (пол. Wilamowski) використовував різні герби, зокрема Орля (Сасзор) та Гжимала.

За архівними даними, Віламовським належали:

  • Село Морозів (154 селянина)
  • Сусідня Морозівська Гута (70 селян)

Шлюб з родом Марковських

Близько 1830 року відбувся важливий шлюб, який визначив подальшу долю маєтку. Аделя Віламовська (нар. ~1810), дочка Теодора Віламовського і Кароліни з Богушів, вийшла заміж за Матеуша Марковського – представника роду Марковських гербу Шеліга.

Аделя принесла село Морозів у посаг до родини Марковських. На її честь в Морозові навіть було засноване поселення – слобідка Аделіна. Після цього шлюбу Марковські стали новими власниками Морозова і залишалися ними до початку XX століття.

👑 Останні власники: Дізнайтеся про рід Марковських — їхнє походження з Великопольщі, герб Шеліга, життя в Морозові та долю маєтку до 1917 року.

герб Szeliga (Шеліга) герб Szeliga (Шеліга)

Розвиток села в XIX столітті

Станом на 1880-ті роки Морозів (разом із хутором Майдан Морозівський і слобідкою Аделіна) налічував 862 мешканці, з них 69 “однодвірців” (дрібної шляхти). Селянам належало 549 десятин землі, а поміщицький маєток охоплював 1361 десятин.

Релігійне життя

У другій половині XIX століття в Морозові збудували нову дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці (1879–1888 роки). Вона стала головною культовою спорудою села і свідчила про значну кількість православного населення.

У селі також діяла католицька каплиця (парафія у Воняківцях), а до початку XX ст. згадується римсько-католицький дерев’яний костел Св. Йосифа Обручника.

Селянська реформа 1861 року

Після скасування кріпацтва громада отримала особисту свободу, хоча земельне питання ще довго залишалося болючим. За адміністративною реформою 1880-х років село належало до Дунаєвецької волості.

XX століття: революції та радянська доба

Революційні події (1917-1921)

Події Першої світової війни та революції 1917–1921 рр. не оминули Морозів. Багато селян були мобілізовані до російської армії, деякі загинули на фронтах або потрапили в полон.

Після падіння Російської імперії село опинилося у вирі громадянської війни. В період УНР і Гетьманату Морозів формально входив до Подільської губернії УНР, але фактично влада неодноразово змінювалася. Наприкінці 1920 р. встановлено радянську владу, і село увійшло до складу Кам’янець-Подільської округи УСРР.

Втрата маєтку Марковськими

Після революційних подій 1917 року дворянські маєтки були конфісковані. Владислав Марковський (син Матеуша), останній власник Морозова, змушений був покинути маєтність. Панський будинок у радянський період використовувався під громадські потреби.

Колективізація та репресії

Перший колгосп

У 1923 році в селі одними з перших на Поділлі організували сільськогосподарську артіль під назвою «Червоний орач». Спочатку це було добровільне кооперативне об’єднання кількох бідняцьких господарств.

Розкуркулення

Наприкінці 1920-х років розпочалася примусова колективізація. Усіх селян загнали до колгоспу, а заможних господарів піддали розкуркуленню. Найбільш заможні родини вислали до Сибіру або на спецпоселення. Такі репресії боляче вдарили по громаді – зазнали переслідувань десятки мешканців села.

Голодомор 1932-1933

Одночасно з примусовою колективізацією край охопив Голодомор 1932–1933 років. Через хлібозаготівлі та вилучення продуктів харчування у селян, Морозів потерпав від масового голоду. Багато людей померло від виснаження. Старожили зберігали пам’ять про випадки голодної смерті цілих сімей.

”Великі чистки”

У другій половині 1930-х років сталінські «великі чистки» докотилися до Морозова. Декілька селян були безпідставно заарештовані НКВС та розстріляні чи відправлені в табори за звинуваченнями в «шкідництві» або «контрреволюційній діяльності». Імена репресованих пізніше були занесені до Національного реєстру жертв політичних репресій.

Успіхи колгоспу

Водночас колективне господарство продовжувало функціонувати. У 1939 році морозівський колгосп навіть став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві, що свідчить про певні досягнення селян у тваринництві чи садівництві.

Друга світова війна (1941-1944)

Окупація

В липні 1941 року село було окуповане нацистськими військами у складі рейхскомісаріату «Україна». Окупація тривала понад два з половиною роки – до весни 1944-го. За цей час гітлерівці завдали селу шкоди: вивезли частину колгоспної худоби, зруйнували господарські будівлі. Деяких мешканців, особливо молодь, вивезли на роботи до Німеччини.

Звільнення

У березні 1944 року в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції частини Червоної армії вибили німців із Морозова, і село було звільнено.

Участь у війні

Понад 300 жителів Морозова були мобілізовані до Червоної армії та мужньо билися на фронтах. 114 уродженців села отримали ордени і медалі СРСР за бойові заслуги. Десятки морозівських чоловіків загинули в боях, про що нагадує братська могила воїнів і обеліск Слави у центрі села.

Повоєнна відбудова

Після війни розпочалась відбудова господарства. Морозівський колгосп отримав назву «Паризька комуна» і об’єднав також сусідні хутори. Господарство спеціалізувалося на рослинництві та тваринництві м’ясо-молочного напряму. Орних земель було близько 989 га.

Досягнення

За високі врожаї фруктів місцевий садівник Л.А. Слободян у 1966 році був удостоєний ордена Леніна. У 1950–1960-х роках у селі збудували нові ферми, ток, сільський клуб, проводили електрифікацію та радіофікацію.

Населення та інфраструктура

За переписом 1970 р. у Морозові мешкало близько 1119 осіб. Село мало восьмирічну школу, клуб, бібліотеку, фельдшерсько-акушерський пункт і навіть шевську майстерню.

Незалежна Україна (від 1991 р.)

Початок незалежності

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році Морозів увійшов до складу Хмельницької області. Колективне господарство «Паризька комуна» було реформоване: спочатку в колективне сільгосппідприємство, а згодом приватизоване та розпайоване між колишніми колгоспниками.

Демографічна криза

Це призвело до значного безробіття – багато мешканців втратили роботу і почали шукати заробітків за межами села. Чисельність населення почала швидко скорочуватися:

  • 1989 р. – 859 осіб
  • 2001 р. – 734 особи
  • 2022 р. – 530 жителів

За три десятиліття незалежності населення села зменшилося приблизно наполовину.

Адміністративні реформи

13 серпня 2015 року Морозівська сільська рада (разом із підпорядкованими селами Гамарня і Гута-Морозівська) була об’єднана з сусідами у Новодунаєвецьку селищну територіальну громаду.

Після адміністративної реформи 2020 року Дунаєвецький район ліквідовано, і Морозів увійшов до укрупненого Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.

Архівні матеріали та джерела

Картографічні матеріали

Село Морозів детально позначене на російських військово-топографічних мапах кінця XIX ст. (масштаб ~1:126 000). На картах відображені дороги, річки, церкви та навіть млини. Морозів лежав на правому березі річки Ушиці, при впадінні притоки Ушки.

Метричні книги

Для дослідників родоводу доступні церковні метрики села Морозів. Свято-Симеонівська церква вела метричні книги щонайменше з 1772 року. У Центральному державному історичному архіві України зберігається зведений том метричних книг 1772–1799 рр.

Ревізькі списки

Село фігурує у ревізьких списках Подільської губернії:

  • 7-я ревізія (1816 р.)
  • 8-я ревізія (1834 р.)
  • 9-я ревізія (1850 р.)
  • 10-я ревізія (1858 р.)

Сучасне життя села

Інфраструктура

У Морозові функціонують:

  • Загальноосвітня гімназія (дев’ятирічна школа)
  • Клуб (будинок культури) та бібліотека
  • Фельдшерський пункт
  • Кілька фермерських господарств

Економіка

Старше покоління займається особистим селянським господарством – утримують корів, обробляють городи. Діє кілька фермерських господарств, які орендують розпайовані землі та вирощують зернові культури.

Культурні пам’ятки та визначні місця

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Дерев’яна церква, збудована у 1879 році, – архітектурна та духовна спадщина Морозова. Одна з небагатьох уцілілих старих церков Дунаєвеччини, яка пережила радянський період і нині відновлена для богослужінь.

Пам’ятник воїнам-односельчанам

Встановлений у центрі села на честь полеглих у Другій світовій війні. На ньому викарбувані імена загиблих земляків.

Ботанічна пам’ятка природи “Морозівська Дача”

Лісовий масив на південь від села, що охороняється державою як заповідна територія. Це великий грабовий ліс із карстовими печерами, де колись добували фосфорити.

Грабовий ліс у селі Морозів Грабовий ліс у селі Морозів

Карстові печери у селі Морозів Карстові печери у селі Морозів

Залишки панського двору

Зберігся скромний одноповерховий маєток XIX ст., споруджений Марковськими (нині переобладнаний під дитячий заклад). Також збереглися дві муровані брами початку XX ст.

Одноповерховий маєток XIX ст., в Морозові, споруджений Марковськими (нині переобладнаний під дитячий заклад) Фото Дмитро Антонюк

Топоніми та пам’ять про минуле

Від колишнього життя збереглися назви кутків та урочищ:

  • Морозівка – південно-східна частина села вздовж струмка Ставки
  • Гута-Морозівська – колишній присілок, де діяла склодувна мануфактура
  • Слобідка Аделіна – названа на честь Аделі Віламовської

На жаль, село Гамарня, яке підпорядковувалося Морозову, в наш час знелюдніло – останні мешканці виїхали в 1980-х роках.

село Морозів село Морозів

Висновок

Сьогодні Морозів – це затишне подільське село із півтисячею мешканців та багатою тисячолітньою історією. Село пройшло шлях від прадавніх трипільських поселень через шляхетські маєтки Морозовських, Віламовських і Марковських до сучасної української громади.

Історія Морозова – це зріз історії всього Поділля: археологічні культури, княжа доба, польсько-литовське панування, турецька окупація, російська імперія, радянські репресії та відбудова, і нарешті – незалежна Україна з її викликами та надіями.

Громада підтримує місцеві традиції, відзначає церковні свята, зберігає пам’ять про свою історію та відроджує духовність. Морозів продовжує існувати як самобутнє подільське село з надією на краще майбутнє для наступних поколінь.

село Морозів село Морозів

Джерела та посилання

Археологія та історичні матеріали

Краєзнавчі публікації

Архівні матеріали та генеалогія

Історичні карти та топографія

Архіви

Шляхетські роди та генеалогія