Рід Віламовських: походження та географія поширення

🏡 Повернутися до загальної історії: Історія села Морозів — дізнайтеся про всю історію села від трипільської культури до сьогодення.

Походження роду та географічне поширення

Рід Віламовських (пол. Wilamowski, іноді Wilmowski або Wielamowski) належав до стародавньої шляхти Речі Посполитої. Прізвище походить від топоніму – ймовірно, від назви поселення Віламовіце або Віламів (серед предків згадується, зокрема, Єнджей з Віламовіце у 1406 році).

Сілезька гілка

Первісно один із відгалужень роду осів на Сілезії, де представники звалися «зі Скочува» (ze Skoczowa) і отримали шляхетство (нобілітацію) 12 вересня 1553 року. Сілезька гілка Віламовських (відомих також як Вільмовські) використовувала власний герб «Куна» (пізніше названий Пржебендовський) і згодом отримала баронський титул:

Спершу в Чехії (1733)
Пізніше прусський (1886)

Литовська та українська присутність

У Великому князівстві Литовському та на українських землях Речі Посполитої представники роду Віламовських також були відомі. Згідно з дослідженнями, в XVII–XVIII ст. Віламовські проживали в різних повітах Великого князівства:

Віленський повіт
Речицький повіт
Ошмянський повіт

На Поділлі цей рід уважався стародавньою місцевою шляхтою. Після поділів Речі Посполитої Віламовські були включені до дворянських списків Російської імперії в цих регіонах як потомствені шляхтичі.

Сучасне поширення

Сучасні дані свідчать, що прізвище збереглося і в XX ст.: носії мешкали у різних регіонах Польщі (зокрема Варшава, Лодзь, Торунь та ін.), а також серед діаспори.

Герби та згадки у гербовниках

Множинність гербів

Різні гілки роду Віламовських належали до різних польських гербових кланів. У гербівниках зафіксовано принаймні шість гербів, якими користувалися представники цього прізвища:

Сасзор (Орля)
Гжимала
Корніч (Корник)
Косьцеша
Топор
Цьолек II

Основні гербові лінії

Каспер Несецький наводить дві основні лінії:

Віламовські гербу «Шазор або Орля»
Віламовські гербу Гжимала

Герб Орля (Сасзор)

Герб Орля (інша назва – Сасзор, із зображенням безголового червоного орла під золотою зіркою) був одним з найдавніших польських гербів, вперше згадується у списку шляхетських клейнодів Длугоша. Саме до нього належав, наприклад, Ян Віламовський – про нього Несецький пише: «Jan Wilamowski herbu Szaszor albo Orla…»

Герб Гжимала

Інша відома гілка Віламовських використовувала герб Гжимала – цей герб згадується поряд з прізвищем у Несецького й пізніших довідниках.

Нобілітовані гілки

Деякі гілки були нобілітовані з присвоєнням гербів Корніч, Топор чи Косьцеша, що відображено в списках шляхетських родів XV–XVI ст.

Плутанина з гербом Шеліга

Герб Шеліга часто помилково пов’язують з Віламовськими, проте у авторитетних гербовниках цей рід не належав до клану Шеліги. Вірогідно, плутанина виникла через шлюбні зв’язки з родом Марковських, який якраз належав до гербу Шеліга.

Видатні представники роду

Ян Віламовський (†1540) - єпископ і дипломат

Одним з найвідоміших був Ян Віламовський – католицький діяч і дипломат. Він обіймав посади:

Кантор краківський
Канонік плоцький
Єпископ Кам’янецький (призначений 17 жовтня 1539 року)

Як королівський секретар і посол короля Сигізмунда I, Ян Віламовський відігравав роль у державних справах та дипломатії. Його ім’я згадується у тогочасних джерелах, а Несецький в гербовнику спеціально відзначає його шляхетське походження – «herbu Szaszor albo Orla».

Марк (Марцін) Віламовський - полковник XVII ст.

Марк Віламовський був полковником війська польського у XVII ст. Він командував власним полком під час походу гетьмана Сапіги на Московію в період Смутного часу.

Військові кампанії

У травні 1609 року полк під проводом полковника Марка Віламовського вирушив на підмогу обложеним під Троїце-Сергієвим монастирем
Його загін брав участь в боях під Твер’ю, де поляки мужньо оборонялися
Марк Віламовський згадується в щоденнику Сапіги та інших джерелах того часу серед командирів в таборі під Троїцею у 1609–1610 рр.

Духовенство

На духовній ниві, окрім єпископа Яна, відомі також інші клірики з цього роду. У списках католицького духовенства згадується, наприклад, Казимир Віламовський – на початку XIX ст. був священником Луцько-Житомирської дієцезії.

Науковий внесок - сілезька гілка

Віламовські зробили внесок і в галузі науки та освіти, особливо через свої відгалуження за межами Польщі. Сілезька гілка роду, відома під прізвищем Wilamowitz, дала світові видатного науковця – Ульріха фон Віламовіц-Меллендорфа (1848–1931).

Ульріх фон Віламовіц-Меллендорф

Він був визначним німецьким філологом-класиком, професором Берлінського університету. Походження його родини сягало полонізованої шляхти:

Батько, барон Арнольд фон Віламовіц, був прусським юнкером польського (літовського) шляхетського роду
Вживав герб Огончик
Предки отримали прусський титул «фон Меллендорф» у 1813 році

Ульріх фон Віламовіц уславився науковими працями з античності, став членом Прусської академії наук – його приклад свідчить про те, що традиція роду Віламовських простягалася й на інтелектуальну еліту Європи.

Віламовські на Поділлі: маєток Морозів

Історія володіння

Окрема гілка Віламовських оселилася на Поділлі (сучасна територія Хмельницької обл. України) і володіла селом Морозів (Малий Мукарів) поблизу містечка Чемерівці.

Історія цього маєтку простежується щонайменше з XVI ст., коли він належав родині Морозовських (від них походить і назва села). Пізніше маєтність змінила кількох власників, доки у XIX столітті не перейшла до Віламовських.

📜 Попередні власники: Дізнайтеся про рід Морозовських — засновників села у 1542 році, які володіли маєтком протягом XVI-XVII століть.

Власники у XIX столітті

Відомо, що в першій половині XIX ст. Морозовом володіли Йозеф та Теодор Віламовські – їхні імена зафіксовані в переліках великих землевласників Подільської губернії.

Ймовірно, це були батько і син (або брати), які успадкували маєток. Згідно з архівними даними, окрім самого села Морозів, їм також належала сусідня Морозівська Гута (невелике поселення-промисел).

Шлюб з Марковськими

У другій половині XIX ст. подільська гілка поріднилася з шляхетським родом Марковських. Сталося це через шлюб Аделі Віламовської та Матвія (Матеуша) Марковського гербу Шеліга.

Деталі шлюбу

Близько 1830 року Аделя, дочка Теодора Віламовського і Кароліни з Богушів, вийшла заміж за представника роду Марковських з Великого Маркова. Вона внесла маєток Морозів як придане до родини Марковських.

Після цього Марковські стали останніми власниками Морозова – їхнє володіння тривало до початку XX ст., доки маєток не був втрачений внаслідок революційних подій.

👑 Наступні власники: Дізнайтеся про рід Марковських — останніх власників маєтку, які отримали Морозів через шлюб і володіли ним до 1917 року.

Господарська діяльність

За свідченням краєзнавців, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Морозові господарював Вацлав Марковський, який, імовірно, був нащадком Аделі. Після встановлення радянської влади маєток було націоналізовано.

Садиба та архітектурна спадщина

Збережені споруди

Садиба Віламовських у с. Морозів (Малий Мукарів) на Поділлі була перебудована в XIX ст. і розширена за часів Марковських. До нашого часу зберігся:

Скромний одноповерховий дворовий будинок (нині переобладнаний під дитячий заклад)
Брама початку ХХ ст.

Історичне значення

Шлюбний союз Віламовських і Марковських не лише об’єднав дві шляхетські родини, а й позначився на передачі роду маєтностей. Документально підтверджено, що Аделя з Віламовських унесла Морозів у посаг Марковським.

Таким чином, через цей шлюб Віламовські поріднилися з Марковськими (гербу Шеліга) і їхній подільський маєток перейшов до нового роду.

Документи та візуальні матеріали

Джерела з історії роду

Джерелами з історії роду Віламовських є польські гербівники та генеалогічні праці:

«Herbarz Polski» К. Несецького (видання 1842 р., т. IX, с. 330 містить статті про Віламовських різних гербів)
«Herbarz Polski» А. Бонецького (1899–1913) та інші

У них наведено описи гербів, короткі родоводи та згадки про найбільш значущих представників роду.

Архівні документи

Окремі архівні документи (позови, скарги, привілеї) проливають світло на діяльність Віламовських у XV–XVI ст. Зокрема, відомий реєстр скарг шляхтичів Самбірщини на старосту Яна Одровонжа уклав історик М. Віламовський, використовуючи середньовічні акти.

Збереглися також метричні записи про Віламовських у волинських та подільських парафіяльних книгах XIX ст. (хрещення, шлюби, смерті).

Візуальні джерела

Візуальні джерела, пов’язані з родом, включають:

Зображення гербів

Герби гілок Віламовських можна знайти в емальованих таблицях замків і костелів. Приміром, герб Орля (Сасзор) представлений серед експонатів замку в Баранові-Сандомирському.

Фотографії маєтків

Сучасні дослідники ілюструють історію роду фотографіями залишків садиб: садибний будинок у Морозові (Малому Мукарові) частково зберігся донині.

Могильні пам’ятки

Могильні плити Віламовських можна зустріти на старих католицьких кладовищах Поділля (старий цвинтар у Чорчі поблизу Морозова) – хоча вони потребують окремого обстеження.

Родинні реліквії

В колекціях родин Марковських можуть зберігатися сімейні світлини та перстені-печатки з гербом Шеліга, що опосередковано стосуються історії подільських Віламовських.

Європейський контекст роду

Міжнародні зв’язки

Рід Віламовських демонструє типову для шляхти міжнародність та мобільність:

Польські корені з XV століття
Сілезькі та чеські титули
Прусський баронат
Литовська присутність
Українські маєтності
Німецька наукова слава

Адаптація до різних держав

Представники роду успішно адаптувалися до різних державних систем:

Речі Посполитої - шляхетська служба
Російської імперії - визнання дворянства
Прусської монархії - баронські титули
Німецької імперії - академічна кар’єра

Висновок

Шляхетський рід Віламовських має польсько-українсько-литовське коріння, включає кілька гілок з різними гербами і давню історію служби в державних, військових та церковних інституціях Речі Посполитої.

Подільська спадщина

На Поділлі вони володіли селом Морозів, яке через шлюб перейшло до Марковських наприкінці XIX ст. Їхня присутність на українських землях демонструє:

Інтеграцію в місцеве суспільство
Економічну активність як землевласників
Культурний обмін через міжродинні шлюби
Архітектурну спадщину у вигляді збережених споруд

Історичне значення

Різноманітні джерела – гербовники (Несецький, Бонецький та ін.), архівні документи, меморіальні пам’ятки – дозволяють відтворити багатогранну історію цього роду, підкріплюючи її наявними ілюстративними матеріалами (герби, фото маєтків тощо).

Культурна тяглість

Це дослідження підтверджує тяглість шляхетської традиції Віламовських від середньовіччя і до новітнього часу, а їхні шлюбні зв’язки (як-от з Марковськими) демонструють переплетіння доль української та польської шляхти на теренах Поділля.

Історія Віламовських – це приклад того, як європейська шляхта творила спільну культурну спадщину, залишаючи свій слід у різних країнах та регіонах континенту.